For half a year Villas Michelson can lead to failure

14.11.2016

Обличчя Києва – це не лише Майдан і Хрещатик, храми та пам’ятники, а й невеличкі дворики у центрі столиці. Саме там, серед наваленого сміття та бруду ховаються занедбані старі садиби та особняки, яких за підрахунками експертів збереглося близько трьох десятків. Вони тихо чекають свого часу, який над ними безжальний. Це і відома всім Садиба Мурашка, Будинок зі зміями, Будинок Сікорського, Замок Барона…

 

 

Та не так страшний час, як бездіяльність місцевої влади й байдужість власників, які, здебільшого, давно живуть за кордоном, або в інших містах. У перших завжди немає коштів, а іншим – просто байдуже, та й відшукати їх нелегко. Але Садибі Міхельсона, яка включає в себе чотири будинки, пам’ятки архітектури місцевого значення (наймолодшому з цих будинків нинішнього року виповнилося вже 120 років!) по вул. Пушкінській, 35-А, Б, 37-А, Б – повезло більше – в них є госпо- дар, який останніми роками, докладаючи багато зусиль, намагається їх врятувати. На даний час розробляється проект першочергових протиаварійних робіт, реалізація якого допоможе зупинити природну руйнацію будівель. Це дасть Садибі можливість протриматися, доки розробляється і проходить нелегкий шлях погодження проекту реставрації.

 

Далі історичну Садибу Міхельсона реставрують зі збереженням та відновленням усіх елементів історичного фасаду та повернуть їй своє первісне призначення — житло підвищеної якості. За цю нелегку справу взялася Творча архітектурна майстерня Юрія Лосицького, яка вже повернула до життя чималу кіль- кість пам’яток історії та архітектури, які є не тільки окрасою Києва, а й візитівкою Укра- їни. Це й Михайлівський Золотоверхий со- бор, Церква Різдва Христового на Поштовій площі, Церква Св. Миколая на воді тощо.

 

Юрій Георгійович Лосицький є заслуженим архітектором України, має безліч титулів і нагород, але найголовніше – це його любов до рідного міста та велике бажання залишити нащадкам надбання справжніх архітекторів минулого.

 

– Пане Юрію, серед Ваших робіт є для нас знакова – будівля на Володимирській, 47. Ситуація дуже схожа з Садибою Міхельсона: будівля у щільній забудові, будинки мають спільні стіни, під землею проходить метро. Наскільки важко там було працювати?

 

– Серед технічних складнощів було тільки те, що саме під будинком розташовується перехід від станції «Театральна» до станції «Золоті ворота» і не можна було застосовувати палі. Ми укріпили існуючі фундаменти, замінили перекриття, надбудували два мансардні поверхи. Ну і, звичайно, зберегли та відреставрували стіни головного та дворового фасаду. Зараз на першому поверсі знаходяться соціальні об’єкти, а зверху – житло.

 

– Якщо говорити про будинки Міхельсона, що зараз першочергово треба зробити, щоб не тільки зберегти те, що залишилось, а й вдихнути в них нове життя?

 

– Будинки були збудовані архітек- тором Віктором Сичуговим на замовлення Фрідріха Міхельсона як прибуткові будинки для того, щоб там жили люди. Тож житлова функція має залишитись, але про це рано говорити, тому що зараз треба зберегти хоча б існуючі зовнішні конструкції. Потрібно, щоб вони вистояли період, поки проходитиме обговорення всього проекту реставрації. Повірте мені, погодити процес реставрації цих будинків – непроста справа. Оскільки це пам’ятка архітектури місцевого значення, значить вона, за нашим законодавством, 4-ої категорії складності, тому, передусім, всі роботи погоджуються в Управлінні охорони пам’яток при Департаменті культури. Після цього погоджений проект їде в експертизу і експертиза його розглядає. На цій стадії необхідно буде все показувати громадськості. Тим більше, що зараз відбуваються великі зміни в керівництві тих органів, які проводять погодження. Тому, щоб мати якийсь час і бути певним, що нічого не впаде, запропоновано виконати проект першочергових протиаварійних робіт, за яким – обов’язково встановити спеціальні підпірні металеві конструкції, щоб укріпити зовнішні стіни. Наразі цей проект розробляється.

 

– Експертиза – це теж державний орган? Хто її проводить?

 

– Якби фінансування надходило з Державного бюджету, то експертизу мала би виконувати тільки державна установа. Так як це кошти інвесторів, то може бути будь-яка експертиза, яка має акредитацію такого рівня відповідальності. Після того як експертиза надасть позитивний висновок, Управління охорони пам’яток дає листа, який на підставі цього дозволяє проводити роботи. Оскільки це четверта категорія, то роботи починають проводитися за дозволом ДАБІ (Державна архітектурно-будівельна інспекція). Потім будівельна організація, яка має ліцензію на відповідні види робіт, на реставрацію, може заходити на майданчик. Вона встановлює свою техніку і починає проводити першочергові протиаварійні роботи згідно з проектом. За цими роботами наглядає державний архітектурно-будівельний контроль. Ну, а власне, авторського контролю там майже нема, тому що у цьому проекті немає змін архітектури. До речі, наш субпідрядник – ДП НДІБК, тобто Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій, який взагалі в Україні визначено найвищою фаховою організацією щодо міцності та надійності споруд.

 

– Чи зроблено обстеження цих будинків?

 

– Обстеження конструкцій фунда- менту і прилеглих ґрунтів виконав Укра- їнський інститут сталевих конструкцій ім. В. М. Шимановського. Геологічні дослі- дження має провести інститут «Київгео», це дочірнє підприємство ПАТ «Київпро- ект», який має величезний досвід робіт по Києву. Досліджуватимуть геологію, яка востаннє по вул. Пушкінська, 35-37 роби- лася ще 2011 року. Та термін придатності цих висновків лише 5 років, тому геологія має бути зроблена заново, бо це єдиний ме- тод перевірити стан ґрунтів. Оскільки дані за типом складу ґрунтів, рівень ґрунтових вод, можливість підтопляємості терито- рії, складність рельєфу, хімічний склад води – це всі показники, які часто можуть змінюватись у зв’язку з природними та техногенними факторами і впливають на вибір інженерних мереж, тип фундаменту та глибину його закладання. Також ці дані можуть попередити такі неприємності, як перекіс стін і підлоги. Ми матимемо оста- точні відомості щодо міцності ґрунтів, на яких ці стіни стоять, найближчим часом. Це й визначить ті методи та технології, якими ДП НДІБК буде робити укріплення стін і фундаментів.

 

– Скільки часу піде на весь процес: один рік, два?

 

– Ні-ні-ні, я думаю, що це кілька місяців. Скоріш за все, що від трьох до шести місяців. На мою думку, за півтора року можна привести будинок до ладу. У проекті організації будівництва розробляється розділ, де визначається і механізм, і черговість роботи, що за чим робиться, і скільки людей будуть виконувати всі ці роботи. Тому спочатку укріплюються стіни, потім вибираються з середини всі ці впалі дерев’яні перекриття… Це великий робочий процес, для якого розробляється проект організації будівництва, щоб усі етапи йшли послідовно один за одним. І, власне, саме він визначить час будівництва, якщо, звичайно, нема інших факторів, як наприклад, затримки у фінансуванні.

 

– Наскільки багато буде шуму?

 

– Шуму, власне, не буде. Кран електричний – працює тихо. Проте там дуже багато сміття, яке доведеться розібрати, розчистити завали і вивезти, то може заїзд–виїзд машин спричинить трохи шуму.

 

Як швидко потрібно приступити до робіт?


– Ризик є, бо у деяких будинках вже впали дерев’яні перекриття, що згнили. Я сподіваюся, що зиму ще переживе…


– Але раніше будували на віки, то може стіни все одно будуть стояти…


– Пам’ятаю, коли я тільки закінчив навчання і приступив до роботи, впала Церква Миколи Притиска. Я не повірив: як це один із найстаріших храмів Києва (17 ст.) може впасти, та ще й після ремонту і реставрації? Виявилося, що піднялися ґрунтові води і пошкодили фундамент будівлі, внаслідок чого була зруйнована її південно-східна частина. Можливо далося взнаки господарювання радянської влади, бо довгий час там розміщувався Укркниготорг, потім хотіли влаштувати театр поезії, з автентичних розписів до нашого часу майже нічого не дожило. Всього пара розписів. На Червоноармійській, наприклад, зруйнувалася стіна 2011 року. Вона впала не тому, що там щось було не погоджено, а тому що неспеціалістів залучили до роботи. Тобто найняли бригаду, а проекту не було. Хоча дуже багато проектів будувалося без погодження, оскільки такі норми ввелися вже після 90-их років. А те, що побудувалося до цього, міцно стоїть і до сьогодні. Отже, погодження не рятує
від падіння.


– Юрію Георгійовичу, Ви вже майже 40 років займаєтеся архітектурою та реставрацією. Чи пам’ятаєте, що вплинуло на Ваш життєвий вибір?


– Коли я закінчував Інженерно- будівельний інститут, мій учитель і наставник – відомий художник Юрій Іванович Химич – спрямував мене у цю стезю реставрації. Бо саме тоді Микита Сергійович Хрущов прийняв постанову «Об устранении излишеств в проектировании и строительстве» і нічого красивого та оригінального в сучасній архітектурі не будувалося. Доказом цього є «коробки-хрущовки». А в реставрації краса залишалася в якійсь мірі. Першою моєю роботою під керівництвом Валентини Петрівни Шевченко було відтворення фонтану Самсон, потім Гостинний двір. 1991 року я відкрив свою майстерню, яка, власне, займалась
і займається по сьогодні відтворенням і реставрацією того, що було знищено,
адже відтворювати є багато чого.


– Серед Ваших доробків є й нові будівлі. Вам більше подобається реставрувати, чи все-таки нове зводити?


– Незважаючи, на те, що я працюю в архітектурі майже 40 років реставрація і відтворення мене багато чого навчають. Це мій учитель. Відновлюючи Михайлівський собор, я досліджував, як він був зроблений колись, які методи обирали зодчі того часу, бо сучасні архітектори так би не робили, оскільки зараз зовсім інший час, інші технології й, елементарно, інше світосприйняття. Це як раніше – художники вчилися на копіюванні творів великих майстрів. І Академія мистецтв вважала такий метод одним із факторів навчання. Бо з натури (на пленері) почали малювати імпресіоністи лише у ХІХ столітті. Мені це дуже цікаво. Хоча у мене є й досвід розробки соціального житла. 25-поверховий будинок, зведений на розі вулиць Наталії Ужвій та Новомостицької, – це також наш проект. Наша творча майстерня багатогранна і може виконати роботи будь-якої складності: від благоустрою території і до побудови церкви з нуля. Церква на воді – абсолютно нова будівля, Музей «Духовні скарби України» також абсолютно нова будівля, хоча вона так органічно вписалася в архітектурний ансамбль, що деякі люди навіть не вірять, що це неісторична пам’ятка.

×
×