Сьогодні, 8 червня, виповнюється 176 років від дня народження Фрідріха Густавовича Міхельсона. Він народився в повітовому містечку Вайсенштейн у Естляндії – північній частині Естонії, порівняно неподалік від нинішнього Талліна. Німець за національністю, лютеранин за віросповіданням, підприємець за покликанням, він прибув до Києва після того, як переступив рубіж 30-літнього віку.

Видавалося, чужинцеві знадобиться чимало часу для того, аби освоїтися в новому для нього середовищі. Однак, Міхельсон виявив блискучу проникливість, одразу виявивши «золоту жилу» в місті над Дніпром.

Міхельсон, не барячись, створив підприємства по виробництву цегли й скла, придбав на центральних вулицях земельні ділянки, де швидко вибудував комплекси прибуткових будинків, спільна вартість яких на початку ХХ століття наближалася до річного бюджету Києва.

Згодом він стає депутатом міської Думи, де за всі роки його перебування на посаді ніхто жодного разу не чув його голосу: не те, що виступу, навіть реплік за обговорення якихось питань. Відповідь Міхельсона була також більш, аніж переконливою: вагомі податки до державної й міської казни, робочі місця, будівництво важливих для міста споруд, здавання приміщень в оренду під соціально важливі потреби.

До того ж, він охоче поступався власною вигодою, коли йшлося про корисні суспільні справи. Фрідріх Густавович поставляв цеглу для будівництва храму в Києво-Покровському жіночому монастирі.

Із  вдячністю згадують кияни й бізнес-проекти німецького підприємця, запроваджені під соціальні потреби міста. Насамперед, споруду на розі Пушкінської й Караваєвської (нині – Льва Толстого). Звали її Народною банею Міхельсона. Таке шанобливе визнання, зафіксоване вже в назві, було цілковито виправданим. Баню міська санітарна комісія постійно визнавала кращою в місті, чистота, порядок, надання послуг були тут, дійсно, знаменитої німецької якості.

На початку ХХ століття Фрідріх Міхельсон збудував чи придбав у центрі Києва кілька великих будівель, які утворили своєрідне «місто в місті». Багато киян отримали там для себе зручне житло, різноманітні послуги, а ось деякі мешканці – ще й умови для творчості, які допомогли їм зробити кроки до мега-звершень, прославивши і їх самих, і їхню Батьківщину.

У будинку по вулиці Велика Володимирська, 47, де на кошти Міхельсона за проектом відомих архітекторів  Віктора Сичугова і Олександра Шіле в 1889-1890 роках було побудовано великий дім-каре в стилі ренесансу, розміщувалися не лише житлові кімнати, приміщення приватної гімназії, різноманітні установи й заклади. Упродовж майже десяти літ, з 1882 по 1991 роки, тут діяла знаменита Київська рисувальна школа.

У іншому приміщенні Міхельсона, на вулиці Тимофіївській, 12 (нині – Михайла Коцюбинського),  в розташованій там приватній гімназії навчалися Олександр Архипенко, Іван Кавалерідзе, Володимир Симиренко. Перший із них став всесвітньовідомим скульптором-модерністом, засновником кубізму в світовій скульптурі. Івана Кавалерідзе називають «українським Мікеладжело» за його витончені скульптурні роботи, та не менш талановито проявив він себе і як режисер кіно й театру, драматург. Володимир Симиренко став «українським Вавиловим», знаним ученим-садоводом і помологом. А ось у флігелі у дворі садиби на Тимофіїівській навчався Володимир Горовіц, котрого мистецтвознавці називають одним із найвидатніших піаністів у історії музичного мистецтва, «велетом романтичного піанізму», а журналісти нарекли «Королем Королів піаністів».

Видатним центром художньо-естетичного життя Києва стала й будівля по вулиці Фундукліївській, 10, (нині – Богдана Хмельницького). Після докорінної перебудови, влаштованої Міхельсоном, там розмістилося беліч різноманітних структур: від приватної жіночої гімназії – до клубу автомобілістів. Зокрема, в будівлі збиралися члени Товариства мистецтва й літератури, проходили заняття драматичної школи. Із цього середовища вийшла Алла Тарасова, котра з випускниці гімназії обернулася на легенду театру, мега-зірку МХАТу.

Фрідріх Густавович із дружиною Ганною Андріїївною і дванадцятьма дітьми мешкали у власному особняку по вулиці Пушкінській, 40 (щоправда, один із синів передчасно помер, лишивши батькам онуку). 

Придбав Міхельсон і  ділянки №35 та №37 навпроти свого помешкання і став забудовувати їх поетапно.

Ми щиро вдячні Фрідріху Густавовичу за спадок, який він нам залишив і зробимо усе можливе, щоб залишені будівлі продовжували жити ще сотні років.