Повна історія садиби Міхельсона

Хто такий Фрідріх Міхельсон?

 

Фрідріх Густавович народився 1840 року в повітовому містечку Вайсенштейн у Естляндії – північній частині Естонії, порівняно неподалік від нинішнього Талліна. Німець за національністю, лютеранин за віросповіданням, підприємець за покликанням, він прибув до Києва після того, як переступив рубіж 30-літнього віку. Видавалося, чужинцеві знадобиться чимало часу для того, аби освоїтися в новому для нього середовищі. Однак, Міхельсон виявив блискучу проникливість, одразу виявивши «золоту жилу» в місті над Дніпром.

У Києві, який у останній чверті ХІХ-го століття став «цукровою столицею» Російської імперії, притік капіталів стимулював бурхливий розвиток економіки і викликав характерний для таких ситуацій будівельний «бум». Підприємець збагнув, що найбільший успіх на цьому ринку можливий тоді, коли не залежати від цін на будівельні матеріали, мати самому все необхідне для будівництва і вміло фінансово маневрувати цим набутком.

 

Отож Міхельсон, не барячись, створив підприємства по виробництву цегли й скла, придбав на центральних вулицях земельні ділянки, де швидко вибудував комплекси прибуткових будинків, спільна вартість яких на початку ХХ століття наближалася до річного бюджету Києва.

 

При цьому ніхто не міг порівнятися з ним ні в універсальності планування й використання цих приміщень, ні в розмаїтті залучених до новозбудованої чи модернізованої нерухомості орендарів. У цьому «місті в місті» не лише здавалося в найм зручне і якісне житло, а й розташовувалися контори, навчальні заклади, магазини, готелі, аптеки, засоби зв’язку, підприємства тощо.

 

До того ж прибуток продовжували приносити й підприємства, які виробляли будівельні матеріали. Таким чином, на рубежі ХІХ-ХХ століть Міхельсон став у Києві найуспішнішим підприємцем на ринку нерухомості. Він тривалий час входив до першої десятки найзаможніших киян. Коли підприємець помер, спадкоємцям лишився капітал у два з половиною мільйони рублів – виняткова сума як на той час.

Правда, злі язики все ж мовили, що успіх Міхельсону  забезпечувала дружба з міським головою Василем Проценком, а також обрання до міської Думи. Та цим пліткам не довіряли навіть сучасники, бо ж очевидними були хіба що неприємності, яких  набирався у владних структурах підприємець. 

 

 

Скажімо, Фрідріх Густавович став мішенню для фейлетоністів за власну мовчазність. Адже за всі роки перебування цього депутата в міській Думі ніхто жодного разу не чув його голосу: не те, що виступу, навіть реплік за обговорення якихось питань. Однак, не випадково українське прислів’я мовить: “Хто мовчить, той десятьох навчить», а всіма мовами світу мовчання оцінюється як золото. Відповідь Міхельсона була також більш, аніж переконливою: вагомі податки до державної й міської казни, робочі місця, будівництво важливих для міста споруд, здавання приміщень в оренду під соціально важливі потреби.

 

До того ж він охоче поступався власною вигодою, коли йшлося про корисні суспільні справи. Відомий письменник-краєзнавець Михайло Кальницький, котрий відкрив чимало сторінок біографії і Києва загалом, і вулиці Пушкінської, зокрема, наводить слова з листа настоятельки Київського Свято-Покровського монастиря ігуменії Каллісфенії, адресовані Міхельсону 1899 року: «Милостивий государ Фрідріх Густавович! Минає вже третій рік, як Ви поставляєте цеглу для будівництва храму в Києво-Покровському жіночому монастирі. Попри те, що ціни впродовж цього часу в Києві зростають щонедень, Ви, душевно підтримуючи нашу благу й святу справу, поставляєте цеглу за тією ж ціною, що й на початку будівництва…».

 

 

Із вдячністю згадують кияни й бізнес-проекти німецького підприємця, запроваджені під соціальні потреби міста. Насамперед, споруду на розі Пушкінської й Караваєвської (нині – Льва Толстого). Звали її Народною банею Міхельсона. Таке шанобливе визнання, зафіксоване вже в назві, було цілковито виправданим. Баню міська санітарна комісія постійно визнавала кращою в місті, чистота, порядок, надання послуг були тут, дійсно, знаменитої німецької якості. При цьому фінансові можливості користуватися комфортним надбанням надавалися не лише заможним відвідувачам, а й біднякам. Баня діяла ще й у радянський час, знесли її лише в 1980-і роки, звівши натомість бізнес-центр «Київ-Донбас».

 

 

 

Фрідріх Густавович із дружиною Ганною Андріїївною і дванадцятьма дітьми мешкали у власному особняку по вулиці Пушкінській, 40. Придбав Міхельсон і  ділянки №35 та №37 навпроти свого помешкання і став забудовувати їх поетапно. Розпочав будівництво академік архітектури Віктор Сичугов 1884 року, а продовжив талановитий інженер Микола Добачевський 1886 року. Врешті, на об’єднаній ділянці було зведено два суміжні триповерхові фасадні будинки, а позаду них – два суміжні флігелі.

 

 

У будинку по вулиці Велика Володимирська, 47, де на кошти Міхельсона за проектом відомих архітекторів Віктора Сичугова і Олександра Шіле в 1889-1890 роках було побудовано великий дім-каре в стилі ренесансу, розміщувалися не лише житлові кімнати, приміщення приватної гімназії, різноманітні установи й заклади. Упродовж майже десяти літ, з 1882 по 1991 роки, тут діяла знаменита Київська рисувальна школа.

 

 

 

На початку ХХ століття Фрідріх Міхельсон збудував чи придбав у центрі Києва кілька великих будівель, які утворили своєрідне «місто в місті». Багато киян отримали там для себе зручне житло, різноманітні послуги, а ось деякі мешканці – ще й умови для творчості, які допомогли їм зробити кроки до мега-звершень, прославивши і їх самих, і їхню Батьківщину. У будинку по вулиці Велика Володимирська, 47, де на кошти Міхельсона за проектом відомих архітекторів Віктора Сичугова і Олександра Шіле в 1889-1890 роках було побудовано великий дім-каре в стилі ренесансу, розміщувалися не лише житлові кімнати, приміщення приватної гімназії, різноманітні установи й заклади. Упродовж майже десяти літ, з 1882 по 1991 роки, тут діяла знаменита Київська рисувальна школа.

 

 

 

У передреволюційні роки садиби по вул. Пушкінській, 33 та 35–37 залишалися у власності нащадків тих осіб, які в основному сформували їхню забудову: ділянка № 33 належала дочці генерала В.О.Павловій, ділянки № 35 і 37 – спадкоємцям померлого у 1908 р. Фрідріха Міхельсона. Зрештою, після того, як у червні 1919 р. вся прибуткова нерухомість у місті була націоналізована радянською владою, ці садиби відійшли до комунальної власності.

 

Будівлі №№ 33-а, 35-а, 35-б, 37-а, 37-б, після Громадянської війни були збережені, відремонтовані, і надалі використовувалися як відомче житло. Зокрема, у переліку домоуправлінь Центрального району Києва за 1926 рік зазначено, що всі ці ділянки взяті в оренду профспілками. У 1934–1935 роках триповерхові чільні споруди №№ 33, 35, 37   надбудовали четвертими поверхами з метою збільшення житлових площ. Проте, на вільних територіях садиб капітальне будівництво не велося аж до кінця того десятиліття.

 

 

Друга світова війна не дала реалізувати деякі проекти, зокрема, будівництво   чотириповерхового флігеля по вулиці Пушкінській, 33. Та, головне – центр Києва було зруйновано: практично, вся забудова Хрещатика лежала в руїнах. Постраждали й    квартали, які прилягали до нього.

 

Під час реконструкції Хрещатика у 1950-х роках   забудовували водночас і початковий відтинок вулиці Прорізної, а також наріжні ділянки по Прорізній-Пушкінській та Пушкінській-бульвару Т. Шевченка. Упродовж повоєнних років, крім відновлення пошкоджених у період нацистської окупації будівель, було зведено низку нових споруд.

 

 

Розпочалась підготовка реставрації «Садиби Міхельсона».

5 квітня по вул. Пушкінській, 33а, 35-а, б та 37-а, б було встановлено тимчасову огорожу прибудинкової території з метою запобігання створення надзвичайної ситуації, пов’язаної з ризиком для життя та здоров’я людей.

 

Відповідно до вимог закону України «Про благоустрій населених пунктів», рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 «Про Правила благоустрою м. Києва» Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища відкрив контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення власнику будівель ТОВ «Дім на Пушкінській».

 

«На даний час компанія планує розпочати реставраційні роботи в будинках за регламентом, складеним і погодженим усіма необхідними фахівцями. Роботи розпочнуться після затвердження Проекту реставрації та отримання всіх дозвільних документів», – зазначив директор проекту ТОВ «Дім на Пушкінській» Іван Верещака. В усьому комплексі «Садиба Міхельсона» ТОВ «Дім на Пушкінській» планує реставрацію чотирьох будинків – пам’яток архітектури, згідно із Реставраційним завданням, будівництво нового будинку із збереженням стилю того часу, який буде відповідати всім існуючим будівельним нормам, що існують для будівництва в історичній частині Києва, заміну всіх комунікацій, а саме водогонів, каналізаційних колекторів, електрики та зовнішнього освітлення, проведення робіт з облаштування зелених зон для відпочинку, благоустрій території.

 

 

 

×
×